Я не знаю чому не плакала,

Тільки в грудях вогнем пекло,

Коли кров‘ю людей як маками,

Місто рідне моє цвіло

Я не плакала , я молилася

Чуєш , Боже, допоможи

Над людьми ,я благала, змилуйся,

Землю, Господи, збережи.

Наші «браття», «рідня», «товариші»

Так би мовити «руський мир»

Залишили від міста згарище,

Залишили в душі пустир.

Навіть те, що тепер руїнами,

А не містом моїм назвеш

Хай залишиться Україною

І всю нечисть ти геть зметеш.

Мій Вовчанськ ,моя біль і смуток мій,

Моє серце, моя любов

Ненавидіти буду люто я

Всіх катів твоїх знов і знов .

                                       Надежда Сидаш